Кошик
3 відгуків

Іван-чай – диво-рослина

Іван-чай – диво-рослина

Іван-чай – диво-рослина

Анастасія ГОЛУБЕНКО,

кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник ННЦ «Інститут біології та медицини» Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 

Про цю гарну рослину, на яку можна натрапити всюди, та її властивості ви навряд чи знаєте багато. З неї можна готувати чай і салати. Іван-чаєм годують худобу і з нього роблять текстильні вироби. І це ще не все! Детальніше – у цій статті.

 

Іван-чай (зніт вузьколистий, хаменерій вузьколистий, зитильник, іван-трава, дикий льон, верба-трава, плакун, хвостач, кипрій) – багаторічна трав’яниста коренепаросткова рослина родини Онагрових. Її сутність дуже різноманітна. Це медоносна, харчова, лікарська, волокниста, олійна, кормова, фітомеліоративна й декоративна культура. Найвідоміший спосіб використання суцвіть і листя зніту – це виготовлення з нього чаю. До речі, після ферментації він стає дуже схожим на звичайний чорний чай. Цю його властивість помітили ще понад сто років тому й навіть налагодили виготовлення чайного сурогату – підробного «китайського чаю», який у виробничих масштабах виготовляли в селі Капорьє біля Санкт-Петербурга. Звідси й походить одне з тривіальних найменувань рослини – кипрій, капорський чай.

Іван-чай вузьколистий росте на території всієї України: на галявинах, у листяних і мішаних лісах, просіках, поблизу доріг, на сухих горбах і полонинах, сухих піщаних місцях. Він одним із перших оселяється на вирубках і згарищах, створюючи затінок для інших рослин. Це – рослина-годинник: його квітки завжди відкриваються о шостій-сьомій годині ранку.

З луб’яних волокон стебел зніту виготовляють мішковину, мотузки, тому й називають іноді цю рослину диким льоном. Зелену масу іван-чаю на початку цвітіння додають до раціону свиней, овець, кіз, а суху їдять кролики. Великій рогатій худобі хаменерій дають у суміші зі злаками і бобовими. Рослина придатна для виготовлення силосу й сіна. Як декоративну рослину рекомендують висаджувати в парках і лісопарках на вогких місцях, на берегах водойм і струмків. Хаменерій добре закріплює ґрунт на схилах пагорбів та ярів, залізничних і шосейних насипів.

Іван-чай – дуже добрий літній медонос, у Карпатах, де він росте величезними масивами, забезпечує продуктивний взяток. Нектар легкодоступний для комах, містить у середньому 50% цукрів, серед яких переважають глюкоза і фруктоза. Теплого погожого дня одна бджолина сім’я під час інтенсивного цвітіння іван-чаю може принести у вулик до 12 кг меду. Зарості зніту з гектара дають близько 500 кг (а іноді й до 1000 кг) меду. Добре джерело пилку, прополісу. Мед із хаменерію прозорий, трохи зеленкуватий, а закристалізований – білий, дуже солодкий, має ніжний аромат і приємний смак.

Кореневища зніту їстівні, солодкі на смак. Їх використовують як овочі: їдять свіжими й вареними, із сухих роблять борошно і печуть коржі, перепічки. Молоді кореневі паростки й пагони вживають відвареними, як спаржу. З листя і пагонів хаменерію, які містять від 98 до 388 мг вітаміну С, восени готують салати, приправи до м’ясних страв. Листки споживають як капусту. А також із них готують салат або пюре. Жирна олія з насіння також придатна для їжі.

Чай та настої з хаменерію мають протизапальні, знеболювальні, обволікаючі, ранозагоювальні, в’яжучі, седативні, протисудомні, гемостатичні властивості. Їх застосовують у народній медицині для лікування гастриту, коліту, виразкової хвороби шлунка, діареї та інших захворювань шлунково-кишкового тракту, при мігрені, безсонні та олігоменореї, місцево – для полоскань при запаленні верхніх дихальних шляхів і для примочок на виразки й рани. Водні й спиртові екстракти, чаї з трави хаменерію використовують при гострих і хронічних захворюваннях простати, аденомі передміхурової залози, уретриті та хронічному циститі. Застосовують у косметології; входить до складу БАДів.

З лікувальною метою використовують траву, листя, квітки хаменерію, які заготовляють під час цвітіння. Сушать заготовлену сировину в тіні під накриттям, на горищах, у добре провітрюваних приміщеннях, розкладаючи тонким шаром завтовшки 5–7 см на папері або тканині й періодично перемішуючи. Термін придатності сухої трави зніту становить два роки.

Капорський чай за смаковими і цілющими властивостями часто прирівнюють до зеленого китайського чаю найкращих сортів. Для одержання капорського чаю свіжозібрані суцвіття з невеликою кількістю листків перетирають долонями, скручують і для подальшої ферментації кладуть у поліетиленовий пакет на 8–10 годин, пров’ялюють і остаточно висушують при 100°С. Заварюють як чай (чайна ложка на склянку окропу) і п’ють по 0,5 склянки три-чотири рази на добу. Така технологія підвищує протизапальну активність сировини.

Також є інший спосіб приготування капорського чаю: молоде листя іван-чаю – 200 г, вода або молоко – 1 л, морква – 150 г, трава материнки, м’яти, меліси, гісопу – по 5 г (за бажанням). Молоде листя іван-чаю підв’ялюють на відкритому повітрі в затінку, згортають у трубочки і кладуть в емальовані або глиняні горщики. Потім злегка зволожують водою або молоком, додають моркви, порізаної великими шматочками, і за бажанням – трави материнки, м’яти, меліси, гісопу. Витримують у теплій духовці або печі протягом 4–6 годин за температури 60–70°С. Потім шматочки моркви забирають із суміші, а листки іван-чаю висушують у теплій духовці за температури 50°С, нарізають смужками по сантиметру-півтора і використовують для заварювання чаю.

Зніт має дуже дрібне насіння, яке у природному середовищі легко розноситься вітром завдяки «пуху», який утворюється під час формування плодів, і добре приживається на оголених вологих місцях, торфовищах тощо. Найкраще росте на родючих чорноземах, супіщаних і суглинистих ґрунтах із великим вмістом гумусу. Світлолюбна рослина. Вирощуючи іван-чай у культурних умовах, слід враховувати ці потреби. Він облагороджує ґрунт, у якому росте, бореться з багатьма видами бур’янів, витісняючи їх із ділянки, тому корисний не лише для людини, але й для садової ділянки загалом.

Іван-чай можна розмножувати як насінням, так і кореневищами. Насіння висівають навесні, у березні-квітні, обов’язково стежать за вологістю ґрунту і постійно її підтримують, доки не з’являться проростки. У віці один-півтора місяця поливання рослин можна скоротити до одного-двох разів на тиждень, щоразу додаючи до води для поливання настояного протягом трьох діб розчину пташиного посліду (1:20) або коров’яку (1:15). Насіннєве розмноження дещо ускладнене малими розмірами насінин, необхідністю постійного зволоження ділянки, правильно підібраною глибиною висіву, ризиком «розмити» ніжні посіви струменем води та досить тривалим розвитком молодих рослин – цвітіння доведеться чекати лише другого, а то й третього року. Дорослі рослини стають сильними й невибагливими, здатними витримувати різкі температурні зміни та інші погодні негаразди. Але слід враховувати, що за надто великої спеки вони потребують вологи, тому треба поливати іван-чай щонайменше раз на тиждень.

Вегетативний спосіб розмноження й вирощування іван-чаю значно зручніший і простіший, тобто пересаджування саджанців і поділ коренів-столонів із двома-трьома кореневими бруньками. Так можна заощадити час догляду за рослинами, а саджанці швидше нарощують вегетативну масу та зацвітають. Найсприятливіші періоди для пересаджування хаменерію – рано навесні (кінець березня – початок квітня) та початок осені (вересень – перша декада жовтня). Можливе також пересаджування іван-чаю у весняно-літній період, однак слід обов’язково забезпечити рослинам добрий догляд (частіше їх поливати та підживлювати). Найкраще висаджувати хаменерій після гарбуза, кабачків. Іван-чай добре росте на одному місці протягом чотирьох-п’яти років, потім краще пересадити його на нове місце.

Для пересаджування зніту краще брати кореневище разом із грудкою землі – так воно краще приживиться і коренева система буде майже не пошкоджена. Заздалегідь треба підготувати неглибоку лунку, в яку слід додати трохи перегною, піску і попелу, ретельно полити водою. Після висаджування кореня в лунку слід ще раз рясно полити рослину. На поверхні ґрунту треба товстим шаром (10–15 см) розкласти скошену підсушену траву або солому, щоб захистити тільки-но пересаджену рослину від пересихання. Іван-чай, пересаджений таким способом, добре приживається. Кореневище швидко розростається, розмножується бруньками на коренях, тому корінь можна розділити на кілька частин (якщо на ньому чітко видно живі бруньки).

Іван-чай – рослина відносно невибаглива, але все ж треба дотримуватися таких правил. Для кращого росту рослині варто виділити сонячне місце поруч із будівлями або парканом (так не ламатиме вітер); забезпечити помірне поливання (у похмуру погоду – можна раз чи два на місяць, у сильну спеку – кілька разів на тиждень (уранці або ввечері)); восени треба обрізати, залишаючи частину стебла заввишки близько 15 см від землі; розпушування проводити не частіше разу на місяць; підживлювати мінеральними чи органічними добривами (нітроамофоска, попіл, перегній) не частіше разу за сезон. Слід зауважити, що кореневища зніту стрімко розростаються, тому варто обгородити ділянку, де його висаджено, вкопаним на глибину до метра пластиковим бордюром або листами заліза чи шиферу.

Після пересаджування кореневища рослина зацвітає найчастіше другого року. Цвіте іван-чай рясно протягом одного-півтора місяця, від кінця червня до початку серпня. Потім на місці квіток утворюється насіння, вкрите пушком. Щоб насіння не розліталося по всій ділянці, суцвіття треба обрізати до цілковитого дозрівання.

Хаменерій вузьколистий майже не вразливий до дії поширених хвороб (борошниста роса, чорна ніжка, кліщі, попелиці).

Попередні статті